Нащадки знаного колись в Україні козацького старшинського роду Галаганів, розкиданого вихором Жовтневої революції і громадянської війни по всіх світах, живуть у Сполучених Штатах Америки, Іспанії, Франції і Швейцарії. А днями вони, представники старших поколінь і молодь, яка вже не знає мови, але не втратила відчуття кровних зв'язків, зібралися в родовому гнізді Галаганів у селі Сокиринці на Чернігівщині.
Громадянка США Єлизавета Блейк, онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана, та її близькі родичі - Михайло Ламздорф-Галаган із племінниками й донькою - завітали в Україну, щоб поповнити документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві.

Давнє німецьке слово «шляхта», яке означало «рід, порода», ввійшло в польську, українську та російську мови зі значенням «дворянство». Спочатку поляки називали так нижчий стан феодалів-лицарів, котрі здебільшого не володіли земельними наділами. Але вже в XIV—XVI століттях слово «шляхта» використовували і для позначення класу вищої аристократії — магнатів. Українці, маючи власну еліту задовго до польсько-литовського панування, стали вживати слово «шляхта» виключно під впливом польської мови.
У Польсько-Литовській державі (Речі Посполитій) українська шляхта складалася переважно як земельне, поміщицьке дворянство. Паралельно з виділенням української земельної шляхти кристалізувалася і українська військова еліта — козацька старшина. Козаки-лицарі обирали ватажка війська — кошового отамана або гетьмана, аналогічно тому, як європейські лицарі обирали главу лицарського ордену — магістра чи гросмейстера.

В ніч на Івана Купала, а точніше увечері, з 6-го на 7-ме липня у Прилуках, трохи праворуч від центру міста, якщо стояти спиною до заходу сонця, гули такі Купальські вечорниці, що "аж гай шумів". Пов'язували стрічками вербу, водили "Струмочок", танцювали "Голубці", палили Купальське багаття, стрибали через вогонь... Щоб ви знали, на Купала вогонь мають право розпалювати тільки справжні чоловіки. Стрибати через нього треба так високо, як високо сягають чисті думки і рветься душа, - бо стрибки через вогонь - це очищення. Якщо парами - то не можна розірвати рук - хлопцеві з дівчиною треба якнайміцніше один за одного триматися, щоб не розпалася закохана пара ні над чистим вогнем, ні в подальшому житті.

У давнину фіксованої дати проведення свята Івана Купала не було - воно припадало на період рівнодення і пік сонячної енергетики, а загалом обрядові дійства тривали кілька днів. З приходом християнства в народі це свято поєдналося з днем народження Іоанна Хрестителя: отримало подвійну назву -Івана Купала і визначилося з датою відзначення - з 6 на 7 липня.

"Цвіт папороті людина повинна знайти в собі"
Не секрет, що зміни в часі проведення купальського свята, як, власне, і на Різдво, створили проблеми в обрядовості. Адже найголовнішою в ній була найкоротша ніч, коли шукали цвіт папороті.
- Але ж папороть не цвіте?! - з таким запитанням-ствердженням звертаюся до заступника директора з наукової роботи Національного центру "Музей Івана Гончара" Тетяни Пошивайло.

Укладачам краєзнавчих розвідок удалося досконало описати процес формування гербів та печаток міст Лівобережної та Слобідської України за часів правління польських королів, українських гетьманів та Російської імперії.

Постановка проблеми
Починаючи з другої половини XVIII ст., царський уряд Російської імперії проводить жорстку політику, спрямовану на приведення у відповідність до загальнодержавних традицій особливостей адміністративно-територіального устрою й системи судочинства України. У 1764 р. було остаточно ліквідовано інститут гетьманства та відновлено діяльність Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором П. Румянцевим-Задунайським. Згідно із царським наказом від 18 грудня 1764 р. були реорганізовані слобідські полки, а 18 січня 1765 р. утворена Слобідсько-Українська губернія. У 1775 р. було прийнято рішення про проведення нової територіально-адміністративної реформи.

21 червня 2010 завершено прийом заявок на конкурс щодо участі в третьому модулі проекту «Університет Журналістської Майстерності» - ініціативи Української Асоціації Видавців Періодичної Преси (УАВПП), що здійснюється за підтримки Системи Компаній Кока-Кола в Україні.
Загалом було подано 37 заявок від бажаючих навчатись на 3 модулі, отже конкурс склав майже 2 кандидати на 1 місце. За результатами конкурсного відбору та оцінок Ради Опікунів визначено 20 переможців з 14 регіонів України.
Тема третього модулю: "Головні навички професійного журналіста у епоху Інтернет-журналістики та мультимедійних видавничих компаній. Сучасні ЗМІ на службі у українського суспільства."
За рішенням Ради Опікунів Університету Журналістської Майстерності до участі в 3 навчальному модулі зараховані:

Наприкінці весни чудове свято пройшло відголоском по всіх Прилуках. Цього разу ним стало святкування річниці з Дня народження славетного прилучанина. Відомому генієві-сміхотворцеві Миколі Яковченку 16-го травня цього року виповнилося б 110 років. Дещо несподіваним виявилось його святкування. Чого-чого, а рок-вечірки на честь Миколи Яковченка певно не очікував ніхто. І даремно, бо не тільки акторською грою в театрі й кіно відомий Яковченко.  "Голос він мав такий, який міг мати тільки Яковченко" - казали його сучасники. Бардом був - не раз біля вогню чи у веселих компаніях за гітару брався. Тому й відзначали прилучани 110-й День народження Яковченка саме таким чином.

 

Відбувалось рокове дійство у арт-кафе «За двома зайцями». Сама назва вже нагадує про фільм, за яким обличчя нашого генія сміху впізнає більшість прихильників.

Днями в Прилуцькій дитячій бібліотеці відбувся дипломатичний раут присвячений Дню Європи в Україні. На нього були запрошені учні шкіл міста, члени євроклубів, працівники культури та представники ЗМІ.
Приємним сюрпризом для гостей стало відкриття персональної фотовиставки Олени Ромець. ЇЇ складали фотографії зроблені в Європі, адже майстриня багато подорожує і свої враження фіксує на плівці. На експозиції представлені фотографії унікальних пам’яток архітектури, середньовічні замки, барвисті парки.
«Фотографія – це моє хобі. Але поступово воно переростає в необхідність. Коли бачу неповторний захід сонця над Удаєм не можу втриматись, щоб не сфотографувати, хоча б на телефон», - зауважила пані Олена.