Геній німецької літератури, Генріх Гейне, одного разу зазначив: хто хоче зрозуміти поета, той повинен відвідати його батьківщину.
Вітчизною поезії Валентини Равінської стали Прилуки. Музикант за освітою і фахом, вона має напрочуд дивне відчуття поетичного слова та ритму. Її твори знайшли своїх прихильників – і не тільки у межах нашого міста: у 2003 році добірка поезій була надрукована у книзі «Литклуб» (Москва), а окреме видання віршів та прозових творів побачило світу цьому ж році в Тель – Авіві, де у передмісті родина Равінських мешкає вже одинадцятий рік.
Наш час панування електроніки витіснив з життя казку, замінивши її фентезі, напівмістичними, напівфантастичними історіями. Хоча світ казок Валентини Равінської наш, знайомий, та звучить він у «Андерсен – мінорі», як майже забута, але така хвилююча мелодія дитинства, яку переосмислила зріла людина.

Олена Клочко

З близьких і далеких стежок снуються земні дороги – то ранково-чисті, то – вечірньо-бентежні. Але їх світло ніколи не гасне, єднаючи не лише людські долі, а й материки. Про це – вірші прилучанки Олесі Білоцвіт, написані в України та Австралії.
Олеся народилася в родині Ніни й Миколи Ткаченків, знаних у Прилуках журналістів і поетів. Саме через батьків-письменників з юних літ друкувалася під псевдонімом Білоцвіт. Під цим літературним ім’ям видала збірки поезій «Скрипка часу», «Стихія Сонця», «Передчуття наближень» і в 2004 році стала членом Національної спілки письменників України.
За фахом Олеся – учитель географії. Деякий час працювала в рідній прилуцькій ЗОШ №6. Однак непереборне прагнення пізнавати світ і спрага емоційних вражень поманили в далеку далеч – аж на австралійську землю. Уже п’ять років Олеся Білоцвіт мешкає з сім’єю в Мельбурні, де потужна українська діаспора. Чоловік – теж прилучанин. Синочкові Назарію, який встиг чудово освоїти українську мову, три роки.