За матеріалами сайту www.viatel.kiev.ua

Вже четверте число культурологічного журналу, що виходить у Прилуках з ініціативи Ігоря Павлюченка і за фінансової підтримки Юрія Коптєва, демонструє високий клас змісту і поліграфії. Багатьом столичним журналам далеко до "Прилуки. Фортеця". А вони, столичні, тільки нарікають, плачуть та витирають рідину з-під носа... Натомість у Прилуках роблять журнал європейського рівня. Приїздіть учитися.
Це число значною мірою присвячене пам’яті видатного прилучанина - майстра художньої соломки Василя Гузія. Його роботи треба бачити - жовтаво-помаранчева солома, помножена на українську образність, дає чудовий колорит. журнал невипадково називає Василя Гузія майстром сонячного сяйва...
Відкриття журналу - постать Сергія Євcеєнка, ветеринара і літератора, що народився в Клинцях Чернігівської губернії (нині - це Брянська область Росії) і залишив чудові замальовки Прилук.

Нещодавно в Києві, в Республіканському будинку актора, відбулася презентація журналу «Прилуки. Фортеця» (редактор — Ігор Павлюченко).
Це не перший, а вже четвертий його номер. Здається, в жодному з районних центрів України нема подібного журналу. Ідея видання належить меценату, почесному громадянинові міста Юрію Коптєву. Сам він родом з Прилук, живе й працює в Москві. Саме тому журнал двомовний, українські тексти (окрім віршів) паралельно перекладені російською. Задум зрозумілий — щоб можна було похвалитися московським друзям. А хвалитися є чим — журнал повноколірний, щедро ілюстрований і цікавий. Досить сказати, що макет його розробив Шевченківський лауреат, художник Олександр Івахненко. Чи кожен столичний журнал може цим похвалитися?

Два роки тому Прилуки заявили про себе як про культурно-мистецьке місто з багатою та цікавою минувшиною, видавши власний журнал "Прилуки. Фортеця" (редактор Ігор Павлюченко). Ідея його створення належить Почесному громадянину міста, меценату Юрію Коптєву - за фінансової підтримки Юрія Вікторовича вже побачили світ чотири номери видання.
У червні поточного року на обласному фестивалі журналістів "Золотий передзвін Придесення" журнал "Прилуки. Фортеця" був визнаний кращим медіа-проектом Чернігівщини. Тепер же про прилуцький часопис дізналася вся Україна: 23 листопада у столичному Будинку актора відбулася презентація журналу її без перебільшення можна назвати презентацією Прилук у Києві, адже тематика заходу охоплювала різнобічні аспекти історії й культури нашого міста. До того ж, презентація стала чудовою нагодою для зустрічі земляків: до Будинку актора завітали представники Чернігівського земляцтва у Києві на чолі з його головою Віктором Ткаченком.

У Англії кажуть: «Мій дім – моя фортеця». Для наших городян на чужині фортецею стає рідне місто, а слова «Я з Прилук» - паролем, що допоможе у найрізноманітніших ситуаціях. У цьому я переконалася 23 листопада у Республіканському будинку актора Києва, де відбулася урочиста презентація четвертого випуску культурологічного часопису «Прилуки. Фортеця».
Ми не просто презентували журнал – ми відкривали столиці новий погляд на глибинку. Відвідувачі, щойно переступивши поріг Будинку актора, опинялися у полоні дзвінкої народної пісні, яку дарував фольклорний колектив «Горлиця» під керівництвом Вікторії Лемещенко. На стінах фойє - прилуцькі краєвиди, представлені визнаними фотомайстрами Володимиром Яковенком, Віктором Молодим, Віталієм Удодом, Володимиром Канавцем, а також початківцями Орисею Григоренко, Оленою Канавець та Олександром Метілем. Організатори виставки, меценат Юрій Коптєв, «Перша міжнародна будівельна компанія», часопис «Прилуки. Фортеця» та Український клуб лаконічно й точно визначили направленість вернісажу "Прилуки. Люди і місто».

На «Високому Валі» відбулася інтернет-конференція з Ігорем Павлюченком, приурочена до Воздвиженського ярмарку, який відбувся у Прилуках. Тема зустрічі: «Прилуки – культурна столиця Чернігівщини».
Ігор Павлюченко – редактор культурологічного журналю «Прилуки. Фортеця», власник книгарні-кафе «За двома зайцями». Він же є ініціатором вшанування актора Миколи Яковченка.
Ігор Павлюченко: Вітаю читачів "Високого Валу", радий поспілкуватися онлайн.
"Прилуки - культурна столиця Чернігівщини" - стаття Василя Чепурного з такою промовистою назвою з'явилася на шпальтах "Сіверщини" минулого року. Не можна не погодитися з Василем Федоровичем в його оцінках, позитивних емоціях, які він отримує від Прилук, де доброю волею і коштом благодійника Юрія Коптєва створюється новий культурний простір: відкриття пам'ятників поету та художнику - Тарасу Шевченку і видатному комедійному актору - Миколі Яковченку; відкриття Театральної, початок реконструкції Центральної площі; видання часопису "Прилуки.

Недержавні ЗМІ Чернігівської області об’єдналися в «Асоціацію чернігівських медіа» з метою координації своїх зусиль для відстоювання принципів української професійної і морально відповідальної журналістики та розвитку рекламного ринку регіону.
Угоду про створення Асоціації представники незалежних медіа підписали на березі довженківської Десни поблизу Сосниці.
Ініціаторами створення об’єднання виступили ТРК «Високий Вал» (Олег Головатенко), Редакційно-видавничий центр «Сіверщина» (Василь Чепурний), газета «Час» (Олена Ясинська). До угоди приєднався журнал «Прилуки.Фортеця» (Ігор Павлюченко).
Асоціація представлятиме спільні інтереси на загальноукраїнському рекламному і медіапросторі.

Пам"ятники Тарасу Шевченку і Миколі Яковченку, міжнародний Воздвиженський ярмарок, унікальний краєзнавчий музей, газета "Наше свято", книги (для прикладу - "Удай тихоплинний" Олексія Савона), а тепер ще й журнал "Прилуки. Фортеця" - скажіть, де ще на Чернігівщині є стільки культурних явищ? Чернігів відстає в цьому сенсі ганебно. Взяти, хоча б питання про пам"ятник жертвам Голодомору - в Прилуках триває робота над ПАМ`ЯТНИКОМ, а в Чернігові депутати ледве-ледве місце тільки для нього визначили... А пам`ятник, скажімо, князю Михайлу і боярину Федору так десь і скніє в проектах Геннадія Єршова - натомість черговий претендент на папаху міського голови Чернігова відкриває камінь замість пам`ятника. Та ще й на місці перенасиченому іншими пам`ятниками.

Але я - про Прилуки. Якщо чесно, то місто значно програє у вазі культурно-історичних постатей тому ж таки Чернігову чи Ніжину.

Я пам’ятаю Прилуки, коли тут жило вісімдесят тисяч людей. Той період, на жаль, в минулому. Я ж тут провчився десять років у школі-інтернаті. Мої спогади про Прилуки — це спогади дитинства. І як кожні такі спогади торкаються струн душі.
Прилуки варті відродження історичної пам’яті, як-от встановлення пам’ятників Шевченкові та Яковченку. Але тут виникає питання: хто ті пам’ятники поставив?. Це однією людною зроблено. З її власної ініціативи. А людей, котрі мають непогані статки, у Прилуках набагато більше.
Це велика проблема пострадянського суспільства — рівень внутрішньої культури забезпечених людей. Людина має відчувати, що саме вона дбає про благополуччя землі, на якій живе. Я хотів би, щоб ті імпульси, які йдуть від однієї людини, ширилися й передавалися іншим. А це насамперед, бажання робити добро для своїх же людей.

У центрі всього всесвіту стоїть Людина. І кожна починає своє буття на цій землі в конкретному місці. Тільки з роками розумієш, як важливо його зберегти, щоб можна було в будь-який час прийти-приїхати туди і відчути затишок, спокій та душевне задоволення.
Моя дорога в рідну Хоружівку на Сумщину має два напрямки: через Прилуки і Бахмач. Та все ж частіше через Прилуки (по об’їзній). Отож і раніше, й тепер під час кожних відвідин Прилуччини почувався і почуваюся з прилучанами по-сусідськи. Завжди манила до себе історія Вашого древнього міста. У величі й красі вона ніби аж крізь душу проростає з глибини віків. На жаль, у реальному житті ми рідко послуговуємось досвідом пращурів – як дбати про велику й малу свою батьківщину.