Доля не поскупилась і відміряла йому всього вдосталь. Дала могутній талант. І здібність до творчого польоту. Він жив, щоб писати й малювать. І відійшов у пору зрілості. Коли справжні художники виходять у великі майстри, а кому пощастить – у генії. Та й до своїх неповних сорока років Едуард Усов уже заявив про себе гучно, впевнено, яскраво.
Едуард Усов – своєрідний художник з типовою, на жаль, для радянської епохи, долею. Наскільки у нього все ладилось у житті внутрішньому, коли він залишався наодинці з полотном чи картоном, настільки ж не все складалося в житті зовнішньому. Художник завжди працював на одному подиху, захоплено шукав формулу гармонії, що вислизала з-під рук. Намагався зафіксувати її у форматі живопису. Свідчать про це й стоси малюнків, в яких штудії і композиційні уточнення, пошуки виразних акцентів, ретельне опрацювання ракурсів і рухів, необхідних кольорових співвідношень, безліч варіантів знайдених сюжетів у різних техніках: в акварелі, олійних фарбах, в малюнку, офорті, літографії, ліногравюрі.
Тріумф на всесоюзних художніх виставках. Солідні гонорари від Московського відділення Художнього фонду СРСР за придбані роботи, захоплені відгуки знавців, висока оцінка його творчості професіоналами, престижні міжнародні дипломи і нагороди не допомогли Усову утвердитися в рідному місті. Яскраве обдарування художника дратувало начальників-колег, на той час Едуард Усов був єдиним членом Спілки художників СРСР у Прилуках. Як правило, членам Спілки художників замовляли для закупки в музеї та в інші організації картини, графічні цикли, серії. Едуарду Усову розподіляли чеканки, оформлення дошок пошани, ескізи до мозаїчних панно.
Його роботи постійно відхиляли на виставкомах республіканських виставок і в Києві. Звичайно ж, це викликало зростаюче невдоволення художника. Особистий початок Усов розумів як основну умову повноцінної творчості. Дотримуючись своїх переконань, він був прямим, відвертим у своїх судженнях і незалежним в оцінках. Це викликало повагу думаючих людей і настороженість влади.
Роботи Усова «Чілійська мати» і «Останній акорд» були визнані кращими на Міжнародному конкурсі малої пластики в Брно. Його нагородили поїздкою в країни Бенілюкса, але старанням чиновників від мистецтва було зроблено все, щоб ця поїздка не відбулась. У документах записали, що він не відповідає моральним засадам радянського громадянина. Це принижувало і ранило душу майстра. Усвідомлення своєї безпорадності у ситуації, що склалася, топив в алкоголі, що й стало, як наслідок, причиною трагедії.
Єдина людина, котра залишилась з Едуардом до кінця, була мама, Олександра Дмитрівна. Мама й поховала сина, коли йому було всього 39. До кінця своїх днів Олександра Дмитрівна оббивала пороги інстанцій з проханням створити музей художника Едуарда Усова в Прилуках. Всі її старання були марними. Є сподівання, що її мрія здійсниться в наші дні.
Едуард Усов прийшов у радянське мистецтво в 60-ті роки художником з яскраво вираженою індивідуальністю. Навчання в Кишинівському художньому училищі збіглося в часі з хрущовською відлигою. Відчувши вітер перемін, педагоги звільняли студентів від суворих приписів академізму, заохочували творчі пошуки своїх підопічних. Після викриття культу особи суспільство сповнилось ентузіазмом, енергійно вдихало свіже повітря творчості і романтики, захоплено сприйняло наукові ідеї та відкриття. Кібернетика, генетика, поетичні вечори, дискусії «фізиків і ліриків» сколихнули не тільки Москву, а й всю країну.
У такій духовній атмосфері відбувалося становлення молодого художника, формувалось переконання і цілі в житті і в мистецтві. Йому хотілось надати буденності дзвінких, енергійних, життєствердних кольорів. Насичена буянням барв природа Молдови, її фольклорні традиції, щирість і відкритість людей були органічно співзвучні його творчому темпераменту.
Усов сприйняв зміни в суспільному житті емоційно і, прагнучи продемонструвати співпричетність до нового часу, заявив про себе на художніх виставках виразними, густо написаними акварелями, в яких поєднувалися декоративність і монументалізм, імпульсивний динамічний колір і вишуканість техніки. Художник одразу ж став популярним. Його ім’я міцно утвердилося серед кращих акварелістів країни. А 1967 року Едуарда Усова, учасника багатьох міжнародних, всесоюзних і республіканських виставок, було прийнято до Спілки художників СРСР. Він працював у всесоюзних творчих групах: побував у Прибалтиці, Молдові, на Кавказі, в Росії.
Він прагнув досягти професійної досконалості і тим самим здобути творчу свободу. В роботах початку 60<х років художник культивує колористичну складність і технічну віртуозність, досягаючи швидкості і легкості виконання. Його не хвилює ідеологічно витримана сюжетність. Артистична свобода – ось його творчий метод. Не що зображувати, а як – ось його творче кредо.
Усов невтомний у роботі і перебуває в постійному пошуку оригінальних композиційних рішень, ставить перед собою просторові завдання, досліджує можливості кольору і фактури. Знайомство з його творами дає уявлення про пріоритети художника в образотворчому мистецтві – візантійська ікона, Джотто, П’єтро-де-ла-Франческо, Ель Греко, Веласкес, Пікассо, Матіс, Модильяні – далеко не повний перелік авторів, що формували його творчий світогляд. Усов мислив категоріями великої форми. Він любив узагальнені, лаконічні об’єми, чітко побудовану і вивірену композицію. Завдяки цьому його акварелі сприймаються як фрески. Монументально, потужно і переконливо. Едуард Усов створив понад дві тисячі робіт, які можна об’єднати в численні цикли і серії. Оскільки спроба описати і систематизувати творчу спадщину робиться вперше, вважаємо за потрібне виділити і умовно назвати основні теми: Молдова, війна, жіночий портрет, натюрморт, пейзаж, оголена жіноча натура.
Особливий інтерес викликає найчисельніша за розробленими мотивами «Молдовська серія» – це замальовки з народного побуту, буденного людського життя з вічними цінностями: кохання, сім’я, діти, праця, побут. Роботам властиві ліричність, тепло, тонкий психологізм. У них автор уникає зайвих подробиць, концентруючись на головному, він реалізує тему, наповнюючи сюжет філософськими роздумами про сутність буття. Це вишукані декоративні фантазії, стилізовані зображення, збагачені звучністю кольорових плям і насиченими ритмами. Судячи з ескізів, що дійшли до нас, ця серія була невичерпною і постійно надихала художника.
До тем війни, яку митець знав не з чуток, Усов звертався неодноразово і створював роботи, пройняті особливим трепетом. Ще дитиною він пережив жах Корюківської трагедії, назавжди запам’ятав село, в якому фашисти винищили все чоловіче населення. Він дивом врятувався. Переодягненого дівчинкою, сусідка вивела його із села.
Художник оригінально розробляє тему жіночого портрета у притаманній для нього умовно-декоративній манері. Він створює певний архетип, в якому поєднуються стилістика візантійської ікони, традиції молдовського мистецтва та індивідуальні риси конкретної жінки.
Різноликий світ втілився у циклі акварелей, виконаних під час творчого відрядження Волгою і Каспієм. У них знайшли відображення історія цього краю, колоритні народні типажі азербайджанців і символи нового життя. Володіючи широким діапазоном творчих прийомів, Усов сповнює роботи то наспівною мелодією, зображуючи стародавню архітектуру Баку, то насичує аркуші звучанням органних акордів, відтворюючи напруженість ритмів сучасного світу в образах технічного прогресу. Зображуючи чітко спрямовані лінії рейок, протиставляє їх стрімкому рухові цільні об’єми локомотивів, вагонів, цистерн. Дивлячись цю серію, проймаєшся захопленням, що колись охопило автора, і згадуєш літературні пасажі Андрія Платонова на цю ж тему.
Щире, зіткане з переживань мистецтво завжди знаходило відгук у глядачів. Якось після Всесоюзної художньої виставки, що експонувалась в Ленінграді, Усов одержав листа з Мурманська від морського офіцера, який хотів придбати хоч одну авторську роботу і обіцяв не поскупитись на гроші. У відповідь розчулений художник взяв три акварелі і відправив бандероллю як подарунок невідомому шанувальникові. І прокоментував це другові, що супроводжував його: «Це дорожче за будь-які гроші!»
У 1972 році Едуард Усов повертається в Прилуки і живе тут постійно. Працює в художніх майстернях і продовжує експериментувати – робить дивовижні офорти на жерсті, ходить з колегами на етюди. Він працює швидко, експресивно – за годину міг написати кілька завершених робіт. Але в місті ніде було виставлятись. У відміряний державою діапазон культурних програм художня галерея не входила. Тому роботи, написані на форматних акварельних аркушах, складалися стосами в кутках невеликої квартири. З радістю художник відгукувався на пропозиції голови Спілки художників СРСР Н.Пономарьова взяти участь у міжнародних виставках акварелі, естампу. Але періодичність таких виставок – 1-2 рази на рік.
Місцева інтелігенція сприймала його як інтелектуала. Був єдиним у місті передплатником усіх журналів з мистецтва всього соцтабору.
Усов збирав книги про творчість художників італійського відродження, модних тоді мексиканських художників, особливо близькою йому була естетика Дієго Рівери і Ороско, збирав марки із зображенням творів образотворчого мистецтва. При всьому цьому Ед Усов був душевно самотнім і поступово згасав. Художника не стало в січні 1978 року.
Едуард Усов був учасником майже п’ятдесяти виставок. Його роботи були презентовані: в Канаді, Монголії, Німеччині, Чехословаччині, Києві, Москві, Ленінграді, Кишиневі, Мінську, Ризі, Баку. Більшість творів Едуарда Усова за минулі 30 років розійшлись по музеях і приватних колекціях. Його роботи зберігаються в приватних зібраннях Голландії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Росії. Перша персональна виставка була організована друзями через рік після смерті художника.
Всього за ці роки було організовано чотири посмертні виставки Усова Едуарда Прокоповича. З кожним разом інтерес до творчості митця зростає. У наш час його творчістю цікавляться, вона потрібна, бо справжнє мистецтво, пройшовши випробування часом, назавжди стає актуальним.