Заходжу до Краєзнавчого музею, залишаю речі в роздягальні і йду до виставкового залу. Ще по дорозі чую, як звідти лине ніжна симфонічна музика. Переступивши поріг, бачу маленький оркестр та декількох людей, які розглядають фотографії на стінах. Вітаюсь і сама приєднуюсь до них, затримуючи свій погляд на чудових роботах Тані Д'Авіньйон… Ці роботи викликають у мене захват, наповнюють життєдайною силою.
– А які Вам роботи найбільше подобаються? – запитую у Євгена Постульги, прилуцького поета.
– Знаєш, я віддаю перевагу фотографіям, що зображують природу. Ось ця, наприклад, – показує на фото заходу сонця, – або оця… Адже природа – це красиво, це життя…
– А мені подобаються фото людей. – Відповідаю Євгену Васильовичу. – Подивіться на їхні обличчя, в їхні очі… Неважливо, які почуття у них зараз на серці, але вони живуть і живуть на повні груди.

Чудову фотохудожницю Таню Д`Авіньйон у Прилуках презентують Художній салон Анатолія Риженка та "Дім Миколи" Ігоря Павлюченка. Виставка її робiт вiдкрилася 14 листопада о 12-iй годинi, у Краєзнавчому музеї, для прилучан та гостей міста, за пiдтримки ПМБК та Юрiя Коптєва. Триватиме виставка з мiсяць, так що заходьте, милуйтеся чарiвними високохудожнiми роботами, запрошуйте друзiв.
Біографічні відомості
Таня народилася в окупованому нацистами Львові під час Другої світової війни. Її батьки Семен і Софія (з Мулькевичів) Михайлишини залишили Західню України у зв’язку з наближенням Червоної армії. На якийсь час зупинилися в Німеччині, після чого переїхали до Сполучених Штатів та поселилися у Балтиморі, у штаті Мериленд, де вся родина відігравала активну ролю у житті місцевої української громади.

Напевно, найбільше вражень у житті залишають подорожі. Особливо далекі, які дають можливість відчути на собі переваги й недоліки чужого клімату, побачити дивовижну рослинність, вишукану архітектуру, ознайомитися з абсолютно іншим стилем життя людей... Кожна така мандрівка - як окреме життя, коротке й яскраве. А інколи (коли реальність перевершує сподівання) воно перетворюється на казку.
Три тижні перебували в Сполучених Штатах Америки десять представників галузі культури Чернігівщини, серед них - і прилуцький художник Анатолій Риженко. Ця поїздка відбувалася в рамках міжнародної культурної програми «Громадські зв’язки» і повністю фінансувалася Сполученими Штатами. Земляки побували в усіх кращих музеях Америки, у тому числі міст Нью-Йорк, Бостон, Сале, Нью-Порт, відвідали музей етнографії під відкритим небом, який розгорнувся на березі океану й де, за словами Анатолія Миколайовича, дбайливо зберігаються всі види будинків від першопоселень 300-літньої давнини по сьогодні, відтворені уклад першого побуту, перших знарядь праці.

- А знаєш, Вікторе, природна чутливість Твоїх  фоторобіт, якось аж потребує заглиблення у  тонкощі Твоєї біографії. Тебе з дитинства мала  оточувати, мабуть, надзвичайна краса природи та  неординарні люди.
- Жив я та й живу в приватному будинку на  прилуцькій околиці. Одразу за хатою плавні з  верболозами, де ми партизанили дружною  хлопчачою компанією. То луки й стріли гостримо та  робін гудами проти вартових ноттінґемського  шерифа повстаємо, то шпаги лаштуємо та  мушкетерами проти гвардійців кардинала  виступаємо. Всі купини обскакували, усі стежечки  знали, ще й у верболозі халабуду вибудували з  дошок. Ось як навоюємось за літо, то спогадів на  весь рік вистачає.

На цих картинах - задумливі українські пейзажі, розкішні квіти у вишуканих вазонах, човни, що тихо плескочуться за очеретом. Вони незвичайні й дивовижні. Насамперед тим, що виконані не фарбами й олівцями, а... рослинами та квітками. Інколи це прості, знайомі з дитинства розмаїті мешканці соковитих прилуцьких левад, а інколи - представники унікальних сортів, що зустрічаються лише дуже далеко від приудайського краю.
Ця творчість зветься флористикою, і справжнім її майстром у Прилуках є Вікторія Копасова. Захоплення Вікторії Григорівни має давню історію, що почалася із скромного букета польових квітів, багато років тому подарованого маленьким сином Антоном. Жінка з подивом помітила, що дрібненькі квіточки на тендітних стебельцях, якщо додати трішечки уяви, на очах перетворюються на могутні дерева й різнокольорових метеликів, які радісно кружляють над казковими рослинами. І відтоді, як кажуть, пішло...

Мальовничі чарівні пейзажі (реальні й казкові), абстрактні картини, оригінальні візерунки - це світ гобеленів львівської майстрині Наталії Шуст-Цимбалюк. Народилася і виросла Наталя в Прилуках, з дитинства гарно малювала, і мріяла присвятити своє життя мистецтву. Тож після закінчення школи вступила до Львівської академії образотворчих мистецтв, а закінчивши її, проходила стажування в сусідній Польщі, за підсумками якого отримала диплом з рук міністра культури республіки Польща, й ... назавжди залишилася у місті Лева. Тепер воно для Наталії - рідна домівка, бо мешкають там найближчі й найдорожчі люди: чоловік Станіслав і 3-річна донька Яринка. Є улюблена робота в інституті реставрації й можливість займатися улюбленою справою, відтворюючи на власноруч витканих гобеленах свій внутрішній світ і стан душі.

Полотна Олександра Івахненка завжди вирізняються властивим тільки їм розміреним, неквапливим і водночас надзвичайно ліричним стилем. Це й не дивно, адже ця манера письма склалася в художника, коли він працював над ілюстраціями до поезій Тараса Шевченка.

У кожного з нас є улюблені книжки з дитинства, які ми тим чи іншим чином вирізняємо на тлі усього прочитаного й осмисленого. Важко пояснити, чому одна книжка відкладається в пам’яті назавжди, а інша, хай не менш захоплююча, потроху зникає з пам’яті, розчиняючись в прожитому нами часі. Дитинство минає, лишаючи нам теплі образи та спогади про батька, про тишу в кімнаті, та ще про книжку на столі з такими ж тихими, світлими ілюстраціями, як наш дитячий світ. Я з дитинства любила одне подарункове видання „Зачарованої Десни” Олександра Довженка і не могла читати цю уславлену кіноповість в будь-якому іншому виданні.

Ця дівчинка живе в казці, де маленька піщиночка на морському дні перетворюється на перлинку, де щодня, навіть влітку, падає різнокольоровий сніг, де в кожній квітці живе ельф і розповідає вітрові свою неповторну чарівну історію. Вона вміє їх слухати і переповідати іншим мовою пензля. Та й сама вона схожа на казкову дівчинку-Дюймовочку: невеликого зросту, тендітна з великими усміхненими очима. І тому не дивно, що майже у кожному її малюнку казкова тема, а ще й до того вона сама складає казочки, ілюструючи їх кумедними малюнками.
Сюжети для казок зустрічаються їй на кожному кроці, про рожеву хмаринку, про дощик, який образився на метелика, про маленького динозаврика, який до нестями боїться висоти ....
Ось послухайте хоча б оцю про пригоди тигреняти.
«Новий рік - це пора веселощів та карнавального вбрання. Так було і в місті, де жило багато звірів. Кожен, збираючись на карнавал, розмальовував себе під іншу тварину.

Почуття гумору— дар Божий, який
            рятує нас у повсякденному абсурді

Прилуцькі історії художника, а відтепер і письменника Юрія Шевченка, відкривають невідомий пласт життя маленького містечка. Талант Шевченка в умінні розгледіти і передати в жестах, міміці та інтонації самодостатність героя, однією реплікою розкрити його характер. Озвучується історія кожного разу по-новому: в наявній декорації і дружній компанії. Близькі друзі, сусіди, випадкові співрозмовники вдало вписуються в стиль розповіді, який своєю безпосередністю нівелює штучно створену ієрархічність гротеском і комізмом.