Мальовничі чарівні пейзажі (реальні й казкові), абстрактні картини, оригінальні візерунки - це світ гобеленів львівської майстрині Наталії Шуст-Цимбалюк. Народилася і виросла Наталя в Прилуках, з дитинства гарно малювала, і мріяла присвятити своє життя мистецтву. Тож після закінчення школи вступила до Львівської академії образотворчих мистецтв, а закінчивши її, проходила стажування в сусідній Польщі, за підсумками якого отримала диплом з рук міністра культури республіки Польща, й ... назавжди залишилася у місті Лева. Тепер воно для Наталії - рідна домівка, бо мешкають там найближчі й найдорожчі люди: чоловік Станіслав і 3-річна донька Яринка. Є улюблена робота в інституті реставрації й можливість займатися улюбленою справою, відтворюючи на власноруч витканих гобеленах свій внутрішній світ і стан душі.

Полотна Олександра Івахненка завжди вирізняються властивим тільки їм розміреним, неквапливим і водночас надзвичайно ліричним стилем. Це й не дивно, адже ця манера письма склалася в художника, коли він працював над ілюстраціями до поезій Тараса Шевченка.

У кожного з нас є улюблені книжки з дитинства, які ми тим чи іншим чином вирізняємо на тлі усього прочитаного й осмисленого. Важко пояснити, чому одна книжка відкладається в пам’яті назавжди, а інша, хай не менш захоплююча, потроху зникає з пам’яті, розчиняючись в прожитому нами часі. Дитинство минає, лишаючи нам теплі образи та спогади про батька, про тишу в кімнаті, та ще про книжку на столі з такими ж тихими, світлими ілюстраціями, як наш дитячий світ. Я з дитинства любила одне подарункове видання „Зачарованої Десни” Олександра Довженка і не могла читати цю уславлену кіноповість в будь-якому іншому виданні.

Ця дівчинка живе в казці, де маленька піщиночка на морському дні перетворюється на перлинку, де щодня, навіть влітку, падає різнокольоровий сніг, де в кожній квітці живе ельф і розповідає вітрові свою неповторну чарівну історію. Вона вміє їх слухати і переповідати іншим мовою пензля. Та й сама вона схожа на казкову дівчинку-Дюймовочку: невеликого зросту, тендітна з великими усміхненими очима. І тому не дивно, що майже у кожному її малюнку казкова тема, а ще й до того вона сама складає казочки, ілюструючи їх кумедними малюнками.
Сюжети для казок зустрічаються їй на кожному кроці, про рожеву хмаринку, про дощик, який образився на метелика, про маленького динозаврика, який до нестями боїться висоти ....
Ось послухайте хоча б оцю про пригоди тигреняти.
«Новий рік - це пора веселощів та карнавального вбрання. Так було і в місті, де жило багато звірів. Кожен, збираючись на карнавал, розмальовував себе під іншу тварину.

Почуття гумору— дар Божий, який
            рятує нас у повсякденному абсурді

Прилуцькі історії художника, а відтепер і письменника Юрія Шевченка, відкривають невідомий пласт життя маленького містечка. Талант Шевченка в умінні розгледіти і передати в жестах, міміці та інтонації самодостатність героя, однією реплікою розкрити його характер. Озвучується історія кожного разу по-новому: в наявній декорації і дружній компанії. Близькі друзі, сусіди, випадкові співрозмовники вдало вписуються в стиль розповіді, який своєю безпосередністю нівелює штучно створену ієрархічність гротеском і комізмом.

Скульптор Семен Кантур, автор архітектурного символа Прилук - пам’ятника Володимиру Мономаху в історичній зоні - народився в мальовничому селі з красивою назвою Хороше Озеро (Борзнянщина).
«І якимсь дивом обійшла моє село хвиля перейменувань, не стало воно ні Ленінівкою, ні Свердловським, - говорить митець, - а досі зберігає історичну назву». Творчу діяльність скульптор розпочав у Дніпропетровську. А потім були Павлоград, Ніжин - роботи Семена Тихоновича й сьогодні прикрашають ці міста. Та, якось приїхавши разом з друзями-художниками до Прилук, скульптор назавжди залишився тут, повністю присвятивши себе приудайському краю. У День міста в Прилуках відкривається пам’ятник Тарасу Шевченку. Про це, і не тільки - наша розмова з митцем.