До 200-річчя Василя Тарновського-старшого (1810-1866)
Більш відомий Василь Васильович Тарновський-молодший, відомий меценат і фанатичний колекціонер українських старожитностей. Саме на базі його зібрання був створений Чернігівський історичний музей, який сьогодні носить його ім'я.
Батько видатного колекціонера Василь Тарновський-старший народився 19 червня 1810 року (за іншими даними — 14 червня) в селі Гудовка Прилуцького повіту. Матір Ганна Феодосіївна Тарновська (до заміжжя Олександровичева) померла 22 грудня 1835 року, залишивши по собі дев'ятеро дітей, серед яких 25-річний Василь був найстаршим. Батько дітей Василь Васильович Тарновський. поручик у відставці, помер того ж таки 1835 року. На час смерті батьків Василь Тарновський разом зі своїми братами й сестрами вступив у володіння 216 кріпосними душами в Пирятинському повіті Полтавської губернії. Звичайна малопомісна дворянська родина, не багатії, але й не бідували.

Єлизавета Скоропадська народилася 14 січня 1832 року на Чернігівщині в селі Качанівка Борзнянського повіту (нині Ічнянського району). Її батько, Іван Скоропадський, представник знатного козацького роду, був освіченою і розумною людиною, шанував старовину та мистецтво, підтримував фінансово школи й гімназії. У Тростянці Іван Михайлович заснував унікальний парк, який і нині за своєю дивовижною красою не має рівних в Україні.
Маєток Скоропадських вважався також і своєрідним культурним центром, де поміщики збиралися, дискутували й ділилися враженнями від літературних новинок. Постійними гостями Скоропадських були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби. 

Будівельна компанія, засновником котрої є прилучанин Юрій Коптєв, стала переможцем конкурсу «Благодійник року-2009» в номінації «Регіональна бізнес-структура».
Цей конкурс проводиться на Чернігівщині вдруге. Його повна назва Обласний конкурс «Благодійник року» імені меценатів Тарновських.
Мета організаторів – вшанувати нагородами тих приватних осіб та організації, котрі зробили свій доброчинний внесок у соціально-економічний, культурно-історичний розвиток регіону.
До участі в конкурсі благодійників висувають ті організації, органи чи структури, котрі отримали благодійну допомогу. Проходило нагородження цьогоріч, як і в минулому, у приміщенні Історичного музею імені В.В.Тарнавського.

Ім'я мецената-земляка Юрія Коптєва відоме кожному прилучанину - за добрими справами, які вже упродовж кількох років здійснює Юрій Вікторович для рідного міста та його жителів. Соціальна сфера, культура, медицина - ось прерогативні галузі діяльності мецената, якому територіальна громада міста із вдячністю присвоїла звання Почесного громадянина Прилук.
Кожен візит Юрія Коптєва на рідну землю - подія для нашого міста. Адже за фінансової підтримки Юрія Вікторовича Прилуки оновлюються з кожним роком: зараз реконструюється Центральна площа, готується до відкриття місцевий краєзнавчий музей, реалізуються літературні та мистецькі проекти.

З давніх давен жили на Прилуччині добрі традиції меценатства. Завдяки їм ставали відомими на всю Україну імена талановитих уродженців нашого краю. Тож дуже приємно, що з плином віків ця благородна справа не канула в Лету, що знаходяться люди - справжні патріоти рідного міста - котрим небайдужа доля Прилук і їх мешканців.
Мова йде про Юрія Коптєва, який, хоч і мешкає у Москві, та всіляко намагається допомогти землякам. Під постійною увагою і опікою Юрія Вікторовича - практично всі сфери життєдіяльності Прилук: від промисловості й медицини до культури і мистецтва.
На жаль, бізнесові справи не дозволяють російському підприємцю бувати на батьківщині так часто, як того хотілося б. Та кожна поїздка до батьківського дому - це не лише ностальгійні спомини, а й прагнення зробити свій внесок у те, щоб життя земляків стало кращим.
Під час недавніх відвідин Прилук Юрій Коптєв поділився з газетою «В двух словах» своїм баченням перспектив рідного міста.

Оповитий легендами «Тростянець» М.Рильський назвав живою смарагдовою казкою.
«Тростянець» - чарівний куточок рідної землі, прекрасний витвір природи і людського генію. Особливо прекрасний він восени, коли тут панує велична тиша. «Осіннім золотом гаптовані доріжки, палають міддю граби, горять жовтогарячі берези - все контрастує з чистою нерухомою синню неба та водойм, густою зеленню хвої». Милуючись красою місцевості мимоволі задумуєшся над тим, якою цілеспрямованою, з якою красивою душею, закоханою у природну красу була людина, яка замислила створити це диво. Виникнення «Тростянця» пов'язане з ім'ям Івана Михайловича Скоропадського, нащадка гетьмана Лівобережної України Івана Ілліча Скоропадського /1646-1722 рр./

Як зазначено у книзі «Т. Г Шевченко. Біографія», виданої у 1984 році в Києві, Г. Галаган (знайомий Шевченка ще з 40-х років) - поміщик з поміркованими ліберальними і українофільськими уподобаннями. 3 1682 року - член Державної ради. Був одним з керівників ліберально-буржуазного руху на Україні.
Григорій Галаган народився 15 серпня 1819 року в селі Сокиринці у дворянській родині. Його прадід Гнат Іванович Галаган був прилуцьким Полковником.
В 1840 році він закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навесні 1843 року поїхав до Італії, де познайомився з Гоголем, Язиковим, Поповим, близько заприятелював із художниками Шаповаленком та Серебряковим.

Меценатство і благодійництво було поширене в Україні у різні часи. Чимало визначних промисловців, фінансистів, комерсантів вкладали кошти не лише у процвітання своїх фірм, товариств, компаній, а й на благодійництво, культурно-просвітницькі цілі. Вони матеріально і морально підтримували художників, артистів, письменників, взагалі представників «вільних» професій. З ними вони дружили регулярно спілкувались, не шкодували коштів на придбання картин і мистецьких творів.
На Прилуччині також були свої меценати і благодійники з давніх часів. Так в письмових джерелах відзначено, що у 1600 році монах Іосаф, засновник Густинського монастиря, живучи на острові Густині, і будуючи з своїми учнями монастир отримував немалу допомогу від навколишніх жителів, які постачали братію і грішми, і продуктами, і будівельними матеріалами:

Іван Скоропадський отримав освіту в приватному пансіоні знаменитого педагога П.П. Білецького-Носенка в м. Прилуках. Там, у чарівному мальовничому куточку Прилук на Лапинцях, він вперше почув історію славних козацьких родів, із якого був і сам Іван. Почавши військову службу в 1825 році юнкером і прослуживши 7 років, Іван зрозумів, що походи, військова муштра не до душі молодому мрійникові. Він хоче робити щось потрібніше для людей. Звільнившись з військової служби, Скоропадський починає працювати чиновником, губернським секретарем у Конотопській канцелярії предводителя дворянства, обирається повітовим предводителем Прилуцького дворянства, губернським предводителем Полтавського дворянства.
Багато добрих справ зроблено Іваном Михайловичем у розвитку народної освіти на Прилуччині. За власні кошти організував школи по підготовці народних учителів. Вихованцями цих шкіл були виключно селянські діти, відібрані з числа кращих учнів сільських училищ Прилуцького повіту.