Сергій Євсеєнко, російський ветеринар і літератор, народився 6 жовтня 1850 року в сім’ї робітника однієї з текстильних фабрик міста Клинці Чернігівської губернії (нині Брянська область Російської Федерації), де і був охрещений в Петро-Павлівському храмі. Освіту Сергій Степанович Євсеєнко отримав спочатку в Чернігівській гімназії, а в 1875 році закінчив ветеринарне відділення Медико-хірургічної академії.
За своє життя написав 200 наукових праць, головні з яких - «Ветеринарна медицина і ветеринарні лікарі» (історичний нарис, Москва, 1882) та «Курс польової військово-ветеринарної хірургії» (Москва, 1890). Сергій Степанович брав участь у російсько-турецькій війні 1877-78 років, був нагороджений орденом. Подальше його життя пов’язане з армією, з 1895 працював на посаді ветлікаря Варшавського воєнного округу. Одночасно з професійною діяльністю Сергій Степанович займався благодійністю, збирав кошти для бідних. Його творча натура знайшла прояв і в іншому напрямі: заснував і редагував журнал Суспільства варшавських військових ветеринарних лікарів «Ветеринарний Збірник», організував музично-драматичне товариство.
В кінці 90-х років XIX ст. Сергій Євсеєнко в літні місяці подорожував Україною, відвідав Полтавську, Харківську, Чернігівську губернії. Свої враження від тодішньої України він виклав у книзі «Під ясним небом Малоросії. Подорожні замітки і спостереження».
Слід зазначити, що назва «постгетьманської України» - Малоросія – підкреслює місце, котре вона займала в Російській імперії. Крім, власне, вище згаданого, була і інша назва - Южная Русь.
Цінність книги - в описах і повсякденного, і святкового життя українців, а також у професійному погляді вченого на явища і події, які він особисто спостерігав, у поетичних замальовках українських краєвидів.
Автора переповнюють почуття вдячності від спілкування з місцевими мешканцями, про що він пише після відвідин Полтави, міста, де, на його думку, «знайшли собі дуже точне відображення всі національні риси малоруської народності: доброта, відкритість і якась особлива задушевність, забарвлена м’яким гумором і відбитком легкого смутку».
Від’їжджаючи до Росії, С.Євсеєнко зробив останній запис у книзі подорожей - про Україну, яка залишилась у глибині його серця: «Бувають хвилини, коли людина переживає свідомістю значно більше, ніж за цілі роки; такими хвилинами для мене були дні перебування в Малоросії, яку я залишаю. Правда, нинішня Малоросія, прорізана залізницями і перерита різноманітними копальнями, мало в чому вже нагадує її минулу історію, час гетьманщини, татарських набігів і навіть уклад самого життя, але все ж таки вона пробуджує ще і тепер теплі спогади про минуле, яке оспівав так виразно малоросійський поет Т.Г.Шевченко.

Закінчив свій земний шлях Євсеєнко в 1912 році в рідному місті Клинці, де і провів останні роки після звільнення зі служби. Цвинтар, на якому він похований, зрівняли з землею будівельники безкласового суспільства в середині минулого століття.
У книзі Сергія Степановича Євсеєнка «Під ясним небом Малоросії» є детальний опис його перебування у м. Прилуках, яке входило до складу Полтавської губернії; відмітимо особливо, що відвідини міста співпали з ярмаркою.
Записи Євсеєнка є неповторною ілюстрацією минулого нашого міста, образ якого зберігається в світлинах, будівлях та інших артефактах.